Основи виховання
Дитяча психіка
Поняття «дитина»
    +Грузовые шины на прицеп Sailun Грузовые шины на прицеп у Sailun имеют глубину протектора 16.5-17 мм, что выделяет ее на общем фоне шин китайского производства. В Китае грузовые шины на прицеп это позиция, на которой все негласно экономят, уменьшая глубину протектора до 14мм, а порой и до 13мм, тем самым снижая затраты на производство. Да, безусловно, такие грузовые шины на прицеп становятся более конкурентоспособными по цене, но и качество покупатель получает соразмерное.

  • 27.08.2015
    Навіщо потрібна няня

    Допомога у догляді за дитиною ніколи не завадить. Навіть самі ініціативні мами, які...
    [Читать далее]

  • 10.08.2012
    Значення симбіотичної поведінки

    Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю...
    [Читать далее]

Клаудія

Клаудія

Клаудії п’ять років. Мати щоранку відводить її до дитсадка, а в обід забирає додому.

Одного дня розігрується така сцена: мати приходить в обід по дочку. Спочатку йде до виховательки дізнатися, чи прийшла вчасно, бо Клаудія вже двічі скаржилася персоналові, що її запізно забирають. Цього разу вихователька заспокоює матір: Клаудія ще в групі, отже, має обійтися без скандалу.

Двері відчиняються, Клаудія вибігає однією з перших. Дуже тішиться, коли бачить, що мама вже прийшла. Відразу починається гра: дитина біжить до мами і простягає руки, щоби почастувати її уявним кексом, що його, хвалиться, спекла сама.

Мама підхоплює гру, нахиляється до доньки, дякує за чудовий смачний кекс і… кусає. Цей вчинок має драматичні наслідки: дитина ошелешена, бо до її плану гри не входило, що мама відкусить шматочок, навпаки, вона дала матері кекса, щоб та спокійно з’їла його вдома. Тож Клаудія заливається слізьми, кидається на підлогу і голосно й розпачливо вигукує, що мамі не можна було кусати кекс.

Близько 15 хвилин дитині не можна й слова сказати. На спроби заспокоїти її дівчинка голосно хлипає і нікого не підпускає до себе, дриґаючи ногами і копаючи всіх підряд. Нарешті матері сяйнула рятівна думка: їй вдається переконати дитину, що вона відкусила тільки шматочок кексу, а решту тримає в руці. її можна забрати додому і з’їсти тоді, коли Клаудія скаже.

Дитина пристає на таку пропозицію, але наголошує матері, що такого більше не має повторитися. Коли мати й дитина нарешті виходять із дитячого садка, жінка несе і доччин рюкзак, і куртку. і звичайно ж, уявний кекс!

У цьому випадку бачимо, що п’ятирічній дівчинці дозволено сприймати матір як інструмент. Клаудія ж нібито не відстає в розвитку, навпаки, випадок із кексом свідчить про на добру уяву та бажання гратися, що цілком нормально для п’ятирічної дитини.

Проблема полягає в реакції Клаудії на несподіваний мамин учинок. Через те, що мама ненавмисне продовжує гру не так, як було задумано, дитина впадає у відчай: її сподівання, що мама тільки милуватиметься кексом і не кусатиме його, раптово зруйнувалися.

Якби ця п’ятирічна дитина психічно розвивалася нормально, то могла би, попри перший раптовий напад гніву, опанувати себе і зрозуміти, що аж так побиватися не варто. Але така реакція було б можлива тільки тоді, якби Клаудія визнавала матір за авторитет. Тоді дівчинка не намагалася би керувати нею, демонструючи норов та спонукаючи маму до вибачення. Важливо, щоб дитина сприймала материн авторитет як обмеження власного «я», бо тільки в такому разі формуються психічні функції, які дають змогу пізніше визнавати, окрім мами й тата, авторитет інших визначальних для життя осіб.

Материна поведінка має особливості, через що хибно впливає на психіку її дочки. Узяти хоча би запитання, чи вчасно вона прийшла-отже, Клаудія скаржилася виховательці і/або мамі, що її запізно забирають. За нормального розвитку дівчинка мала би погодитися з тим, що не вона, а мати визначає, коли прийти по неї. Але мама дозволяє Клаудії визначати час, коли забрати її з садка. Мама, переконана, що повинна дати-дитині право участі у прийнятті рішення, потрапляє в залежність від дочки. Де криється помилка? Може, освічені та педагогічно «підковані» батьки мають дати дитині право вирішувати і критикувати? За панівними нині поглядами на це запитання треба дати ствердну відповідь і тим самим звільнити і дитину, і матір від відповідальності за хибні дії.

Йдеться, власне, про хибні дії. Психіка п’ятирічної Клаудії ще незріла. Щоб надалі вона відчувала, чи хтось приходить вчасно, чи запізнюється (наприклад на зустріч), треба тренувати її психічне відчуття. Але це можна робити тільки у єдиний спосіб: якщо мама визначатиме, коли «вчасно», а коли «запізно». Клаудія в її віці керується тільки відчуттям задоволення, й тому сьогодні визначає як «вчасно» одну пору, а завтра-іншу. Тільки тоді, коли мати, котра знає і дотримується слушного часу, заперечить їй, дівчинка навчиться сама об’єктивно визначати цей момент.

Те, що попервах нібито не має значення, надалі в житті відіграє таку роль, якої не можна недооцінювати. Чому важливі подібні ситуації? Тому, що дають змогу виробити первинні добрі якості, без яких подальше гармонійне співжиття в суспільстві майже неможливе. Не пунктуальність – нею люди, не привчені до порядку, майже пишаються. Якщо в приватному житті звичку запізнюватися ще можна якось стерпіти, хоча часто це дуже неприємно, то в професійній сфері вона може призвести до серйозних труднощів. Але психіка не розрізняє професійне та приватне. У психічній сфері непунктуальність (а відтак і проблеми в житті) виростає з таких ситуацій, які практикують Клаудія та її мати.

Але розгляньмо сцену з кексом трохи детальніше. Вона містить багато дрібних моментів, сукупний вплив яких заважає правильному формуванню дитячої психіки. Задум Клаудії з кексом свідчить про жваву уяву та здорове бажання гратися. її реакція на несподіваний материн учинок є ознакою недостатньої сформованості психічних функцій. Але тривогу викликає не те, що ці функції ще не оформилися, а те, що через мамину реакцію дитина не має змоги їх розвивати. Клаудіїна мама спочатку намагається зарадити поясненнями. Вона заспокійливо говорить із дитиною, пробує вплинути на неї словами. Оскільки дитина дає відкоша -дією, зосередженою на ній самій, тобто голосним хлипанням, то мати, природно, пробує наблизитися до дочки, аби втихомирити її. Результатом є захисна реакція-дівчинка копається.

Із цієї сцени, що тривала 15 хвилин, Клаудія збагнула, що такою поведінкою можна впливати на маму. Вона відібрала в неї кермо правління і змусила ходити як на шнурку, аж доки мама методом спроб і помилок додумалася запропонувати взяти «кекс» додому; пропозиція сподобалася Клаудії, і тоді вона стихла. Кульмінацією її зосередженої на собі поведінки є переконання, що мати повинна їй зарадити, хоч дівчинка сама кинулася на підлогу, і зауваження мамі, що такого не має повторитися. Останнім вона геть перевертає стосунки «мама-дитина»: Клаудія стає вихователькою своєї матері.

За нормальних умов ця ситуація сприяла би тому, що Клаудія розвивала би фрустраційну толерантність. Вона мала би сприймати материну поведінку як природне обмеження своєї фрустрації. Це лише за умови, якби мама поводилася незалежно від неї. А оскільки жінка йде на поводу в дитини та реагує на її поведінку, Клаудія не може навчитися, що вияви розпачу можна контролювати.

Але якщо з’являється потреба у батьків продати будьщо, що б купити дітям необхідне, то тут швидко допоможе сайт безкоштовних оголошень, напишіть  що хочете продати і Ви зробите це як найшвидше та оперативно як це тільки можливо.

Читайте так же:

Комментарии запрещены.