Основи виховання
Дитяча психіка
Поняття «дитина»
    +Трансфер аэропорт- вокзал Если Вы заказываете машину заблаговременно, мы резервируем под Ваш заказ автомобиль, и Вы можете быть уверены, что в этом случае, такси будет подано точно в срок. При заказе такси из аэропорта, сообщите нам номер рейса, водитель службы встретит Вас при выходе из терминала аэровокзала и проводит до автомобиля, при необходимости, поможет с багажом. Для этого при заказе укажите что Вас нужно встретить с табличкой.

  • 27.08.2015
    Навіщо потрібна няня

    Допомога у догляді за дитиною ніколи не завадить. Навіть самі ініціативні мами, які...
    [Читать далее]

  • 10.08.2012
    Значення симбіотичної поведінки

    Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю...
    [Читать далее]

Забігаючи наперед

Забігаючи наперед

Коли у січні 2008 року вийшла моя книга «Чому наші діти стають тиранами», я був готовий до будь-якої реакції публіки. Але події наступних кількох місяців мені передбачити не вдалося. Кілька років я виношував ідею тієї публікації, хотів донести широкому загалу свої думки. Лише через певний час я відчув, що потенційний читач готовий до сприйняття моєї книжки.

Але реакція публіки перевершила всі мої скромні очікування. Численні читацькі відгуки, швидке розповсюдження видання не залишили жодних сумнівів, що я влучив, так би мовити, у нерв нашого часу. Для багатьох читачів основні ідеї книги виявилися надзвичайно близькими. Працюючи у кабінеті, окрім підтримки, я отримав нові імпульси та був підданий конструктивній критиці. Деякі зі спірних питань порушено й на сторінках цієї книжки, а відомі вже аспекти першого твору розглянуто під геть іншим кутом.

Маю кілька зауважень, важливих для сприйняття тексту. Перш за все  – визначмо основні поняття. Мою книгу не раз уже намагалися зарахувати до «порадників», а точніше, «помічників у вихованні», а тому поставити її на полицю, вже й так забиту добре знаною літературою. Таке визначення надто спрощує і навіть викривляє зміст мої книги. Я  – психіатр, а тому менш за все мені хочеться говорити з читачем позірна простими формулами, що дадуть змогу взяти під контроль власне життя (або життя власних дітей). На мою думку, таких формул існувати не може.

Ба більше, розвиток дітей дошкільного віку настільки самобутній, що описати в книжці певну загальну тенденцію, як на мене, неможливо. Це в жодному разі не перекреслює цілого пласту видань, де розглянуто цікаві аспекти розвитку немовлят та дітей молодшого дошкільного віку. Але марно сподіватися на «порадника» у спілкуванні з малюком. Книги, що описують розвиток дитини від шести років, досить розмаїті. Серед них трапляються доволі змістовні, але набагато частіше це пуста література, яка вселяє зневіру та свідчить про нерозуміння внутрішнього світу дитини. Такі твори намагаються звести дитячу психіку до галочки в особовій справі.

Я ж, навпаки, вважаю свої розробки внеском у суспільно важливу дискусію стосовно розвитку дітей та юнацтва, формування особистостей, пристосованих до життя в суспільстві. Йдеться не про підлабузників, які певною мірою підкоряються іншим, а про людей, які усвідомлюють, що живуть в оточенні повноправних особистостей. Часто доводиться чути нарікання – мовляв, взаємодопомога та чуйність відійшли в минуле, а нині всюди панує консервативний індивідуалізм, точніше егоїзм. Саме тому важливо продемонструвати, як можна вплинути на розвиток людини й не виростити чергового егоїста.

Поняття «егоїст» пов’язане для мене з питанням, яке хотілося би порушити. Майже кожен натрапляв на поняття «тиран», яке містилося в назві та згадувалося у найбільш змістовно навантажених частинах тексту. «Тирани», якщо вірити тим визначенням, – кровожерні диктатори, котрі цілком усвідомлюють, що коять. Вони, буцімто, цілеспрямовано впливають на життя інших людей. Таке поняття в жодному разі не можна застосувати до дитини, тому що це свідчило би про зневажливе ставлення до неї.

Моя позиція різниться від наведеної вище. Коли я вирішив ввести в текст поняття «тиран», то послуговувався первинним значенням цього слова, яке походить від грецького тиранос. У Давній Греції це поняття було гуманнішим, воно позначало нелегітимну в політичному сенсі владу. Якщо перенести це значення на ситуацію «дорослий – дитина», це означатиме: тиран  – не що інше, як важіль для перевороту влади. Стається такий переворот через збій у стосунках дитини з певною кількістю дорослих.

Сучасне сприйняття цього поняття  – «тиран» – суто негативне. У дітей та молоді цієї установки поки що немає. Вони великою мірою не усвідомлюють власних вчинків, тому що процес їхнього самоусвідомлення порушено. У результаті виникає тип стосунків, який часто називають «тиранічним». Поняття «тиран» викриває почуття безпорадності дорослого перед учинками дитини.

Це – бажання протистояти людині, у нашому випадку – дитині, яка своїми діями намагається визначити все навколо і є неймовірно стійкою до зовнішнього впливу. Таке відчуття виникає тоді, коли ми помічаємо, що молодь подорослішала і більш не шанує старших від себе.

Якщо повагу до старших не виявляє півтора – або дворічна дитина, цю ситуацію, так би мовити, беруть під контроль, але, звичайно, не називають дитину тираном – вона ще зовсім мала. П’ятирічного малюка я б теж не зміг назвати тираном, хоча у цьому віці людина переживає надзвичайно важливу стадію розвитку особистості: в неї інтенсивно формуються багато психічних функцій. Маю констатувати, що на сьогодні у багатьох підлітків ці функції розвинені слабко. А от зневажлива і нахабна поведінка, приміром, п’ятнадцятирічного підлітка куди більше підпадає під визначення «тиранічна». Адже цілком доросла людина має поводитися чемно і відповідати соціальним стандартам. Тому назва моєї першої книги стосувалася того, що «наші діти перетворюються на тиранів». Я стверджую, що «тиранів бути не повинно», і в цій фразі закладене основне питання: як забезпечити такий розвиток дитини, щоб у майбутньому вона не нажила зайвих проблем і сама не стала проблемою для тих, хто її оточує?

У своєму дослідженні я розглядаю поведінку маленьких дітей (але не немовлят!), тому що на ранній стадії закладаються основи поведінки, яка пізніше спонукає сприймати цю людину як тирана. Тільки визначення причин може поліпшити ситуацію, тільки це, а не поширене «лікування синдромів». Якщо дитина постійно виявляє непокору та зухвальство, доречнішим було би заглибитись у причини цього явища, ніж відразу вживати заходів. Можливо, рішучі дії на певний час покладуть край грубощам і зухвальству підлітка, але потім це все повернеться з новою силою. До того ж, категоричні заходи можуть узагалі не подіяти, перш за все через те, що вони ігнорують процеси розвитку дитячої психіки.

Діти, які зростають із розладами стосунків, навчилися маніпулювати дорослими. Вони не відчувають того, хто поряд, і можуть сприйняти його дії як зазіхання на власне Я. Діти маніпулюють цілком цілеспрямовано, але аж ніяк не свідомо чи далекоглядно. Цим вони великою мірою відрізняються від дорослих. Дитячі маніпуляції не підпорядковуються розумовим функціям, їхня нібито цілеспрямованість – це лише скопійована реакція на дії тих, хто навколо.

Отож годі ставити на цих дітей тавро хворих, годі поводитися з ними як із недужими. Якби вони справді страждали на певну хворобу, їм би можна було допомогти, усунувши симптоми. Але в даному випадку цей метод не зарадить, бо йдеться не про хворобу, а про відхилення в розвитку.

На мою думку, постає нове завдання сучасного суспільства: виявлені мною проблеми треба визнати на всіх рівнях формування здорового суспільства. Тобто серед батьків, працівників дошкільних установ, учителів молодших класів, соціальних працівників у справах неповнолітніх. Та передусім – на політичному рівні. Адже саме там ухвалюють визначальні для долі дітей та молоді урядові рішення. Отже, перший крок – усвідомлення проблеми. Другий – виявлення основних причин, а не лікування симптомів. Такі причини, як правило, криються у хибному сприйнятті дитини як такої, а це призводить до відхилень у розвитку малечі. Сьогодні треба по-новому подивитися на наші вимоги до навичок і розвитку дитини. Лише після переосмислення ситуації можна буде надолужити згаяне, налагодити психічні функції у дітей та молоді. Переконаний: якщо нам це вдасться, нове покоління поважатиме старших і володітиме всіма навичками для конструктивного, соціально активного способу життя.

Я в жодному разі не хотів би принизити дитину в очах дорослих і позбавити її впевненості в собі. Завжди були й будуть у нашому світі дорослі, що виховують дітей правильно, і діти, розвиток яких відповідає нормі або й перевищує її. Мені б не хотілося, щоб такі сім’ї зазнали критики з мого боку, якщо раптом вони теж упізнають свої моделі поведінки на сторінках цієї книги. Я ставив собі за мету описати загальні схеми, а не поодинокі випадки правильного чи неправильного виховання. Читачі, які зрозуміють мою стратегію, відчуватимуть тільки підтримку. Вони й надалі йтимуть шляхом позитивних перетворень. Мою першу книжку зустрів справжній шквал схвальних відгуків, що стало добрим доказом дієвості такої концепції.

На продовження теми видання «Чому наші діти стають тиранами» у цьому дослідженні я хотів би поставити два основні запитання, відповіді на які розширили і поглибили б розуміння моїх основних положень. А також, що не менш важливо, ця книжка має на меті пробудити надію. Я хочу допомогти дорослим зрозуміти, чи складні їхні стосунки з дітьми, і якщо так – подолати перешкоди і дійти взаєморозуміння. Читачі з перших сторінок матимуть змогу впевнитися, що йтиметься не про списки, де можна поставити галочку або плюс-мінус, а про повільний процес становлення особистості, який урешті приведе до зміни поведінки в суспільстві.

Це перше завдання цієї книги. Друге полягає в тому, аби проаналізувати розлади у стосунках, які стають на заваді становленню особистості й усвідомленню свого місця в суспільстві. Моє запитання наразі таке: що спадає нам на думку, коли ми називаємо когось дитиною? Чи збігаються визначення, чи, може, кожен має на увазі інший «об’єкт»?

У цьому творі я часто наводжу конкретні приклади. Дехто з читачів моєї першої книги дав мені зрозуміти, що така тактика не дає змоги подивитися на власну ситуацію збоку. Я намагатимуся пояснити на конкретних прикладах, наскільки може змінюватися поведінка дорослих залежно від конкретної ситуації. Йтиметься про моменти з повсякденного життя, яких зазнав будь-хто. Саме в такі моменти виникають критичні ситуації в багатьох родинах, діти, здавалося б, цілком виходять з-під контролю. У цій книжці я часто вдаватимуся до ілюстрування таких сцен.

Моє завдання як психіатра полягає в тому, щоби підвести кожного з читачів до дзеркала, в якому людина упізнала б себе та власну поведінку. Це спонукало б її до подальших роздумів. Таке я мав на меті, коли писав першу книжку. Це дослідження має сприяти тому, щоб діти зростали, огорнені любов’ю відповідальних дорослих. Щоб дорослі навчилися скеровувати дитину і допомагати її гармонійному і правильному зростанню. Адже дітям так потрібний шанс на здоровий та всебічний розвиток, і саме нам, дорослим, слід пересвідчитися, що шанс у них є.

До цієї тиради хотілося б додати лиш одне: той, хто бачить у дитині дитину, підсвідомо дарує їй любов і тому сприяє її здоровому розвитку. Така людина полегшує життя й самій собі.

 у нас Ви знайдете для своєї дитини та для себе самого, причому самих різних напрямків, від навчальних до виховних. Тільки у нас кожен сам зможе вибрати потрібне йому і зауважте за найкращою ціною. Тому чекаємо саме на Вас.

Читайте так же:

Комментарии запрещены.