Основи виховання
Дитяча психіка
Поняття «дитина»
    +Как увеличить член? Это считается местной традицией и все мужчины знают об этих техниках. В нашем мире уже не принято передавать знания о том, как увеличить член от «отца к сыну». Мужчины вынуждены по крупицам собирать информацию о том, как увеличить член в домашних условиях.

  • 27.08.2015
    Навіщо потрібна няня

    Допомога у догляді за дитиною ніколи не завадить. Навіть самі ініціативні мами, які...
    [Читать далее]

  • 10.08.2012
    Значення симбіотичної поведінки

    Значення симбіотичної поведінки для дитини, батьків, учителів тощо я проілюструю...
    [Читать далее]

Дитина існує для того, щоб мене любити

Дитина існує для того, щоб мене любити

Новонароджене дитя живе наче в раю. Його доглядають і миттю задовольняють усі забаганки. Досить тільки заплакати, і батьки вже тут. Перехід від такого раювання до більшої самостійності та до спроможності витримувати періоди, коли її бажання не виконують негайно, відбувається не автоматично, а під керівництвом батьків та інших дорослих, котрі взаємодіють із дитиною.

Проте батьки, які потрапили в проекцію, відмовляються від керівної функції, бо сприймають звичайний дитячий непослух як відмову їх любити і не можуть цього витримати через власні дефіцити.

Дітей не цікавить, чому вони мають чекати виконання своїх забаганок. Малі протестують відомими засобами: криком, плачем, скаргами, фізичною агресивністю. Використати весь арсенал можна, скажімо, тоді, коли в дитячому садку тато, який привів дитину, або вихователька відмовляються негайно вести її на майданчик до улюбленої гойдалки, бо для прогулянки ще зарано.

Добрим прикладом є також сфера моторики. Вона тільки тоді розвивається як належить, коли вимагати від дитини певних рухів. Дитина не може вирішувати, скільки треба пройти цього разу-більше чи менше. Малюки в певні періоди можуть лінуватися ходити, хоч фізично їм це до снаги, або ж дорогою їх настільки відволікають різні об’єкти, що вони відмовляються рухатися далі. У такому разі батьки не повинні на це зважати, вони мають спонукати дитину йти. Цілком природно, що дитина запротестує, почнеться конфлікт, який повинні витримати обидві сторони. Але залежність у проекції веде в цьому випадку до того, що дорослі уникають суперечок, бо бояться, що малюк їх розлюбить. Часто бачимо, як батьки не наполягають на своєму, а поступаються дитячим вимогам. Один із найнепотрібніших винаходів останніх років – це так званий кідді-борд, рама на коліщатах, яку кріплять до дитячого візочка і на неї стає старша дитина, коли батьки везуть меншу. Такими винаходами промисловість якнайточніше відображає тенденцію, що її я описую, і вимудровує речі, не тільки зайві, а й такі, що сприяють неправильному розвитку.

Або ж візьмімо випадок, коли віддаль до дитячого садка цілком можна подолати на велосипеді, але дитину постійно возять, тому що вона добре дала зрозуміти, що не любить крутити педалі, бо втомлюється. Деколи дорослі не вчать дитину їздити на велосипеді, отже, проекція породжує тут своєрідний запобігливий послух стосовно можливих бажань дитини, який батьки самі не перевіряють.

Незабаром цим дітям через відхилення у розвитку прописують ерготерапевтичне лікування або учать у групах із психомоторики. І знову парадокс-цих малюків часто везуть на лікування, завдяки якому вони повинні навчитися рухатися, машиною. Усі старання терапевта зводяться нанівець, бо малого пацієнта доправляють додому знову ж таки авто. Такі випадки сприймаються спершу як гротеск, але насправді вони є правилом, адже і батьки, котрі возять дітей, і персонал у дитячих садках і школах тільки констатують симптом (у дитини труднощі з моторикою). Але лікуватися дитя мусить «на стороні».

Окрім профільних лікувальних закладів, батьки скеровують дітей до вихователів у садках та вчителів у школах. Наслідком є значне збільшення в дитячих закладах дітей із відхиленнями; тамтешнім дорослим і свого клопоту вистачає. А батьки ще й додають проблем – вони ж бо сподіваються, що дитині нарешті зможуть дати раду, чого не змогли вдома.

Як наслідок-педагоги дедалі більше скочуються до стосунків за типом проекції й уже не здатні усвідомлювати себе як наставники, вчителі. Майже всі думають виключно над тим, як найкраще задовольнити потреби дітей. При цьому дитину, оскільки її вважають з партнера, залучають до прийняття рішення. Дитячий садок за своєю суттю має прищепити вихованцеві стійке уявлення про те, що таке «особи», «приміщення» і «процеси», щоб через постійне повторення – важлива ознака сталості-тренувати психічні функції, які уможливлять дитині безболісну інтеграцію в суспільство (спочатку у формі готовності до школи). На тлі зміни співвідношення сил у проекції цю сталість сприймають як застарілу. І навіть більше, як уже було описано в розділі про партнерство, майже всі погоджуються з дитячими рішеннями, аби уникнути конфліктів із малюками.

Вихователь дитячого садка теж сподівається, що отримає від дитини любов і визнання, в яких йому відмовляє суспільство, він теж проектує себе на дитину і діє за принципом: «Я отримаю від дітей любов, якої потребую». У рамках проекції неможливо усвідомити, що тут ідеться тільки про поверхневе задоволення дитячих бажань. У тому й заковика – цей вихователь більше не може створити дитині належні психічні передумови, аби вона в шість років була готова до початкової школи.

Драматизм цієї тенденції в тому, що освітянин, як-от цей вихователь, бачить-дитина поводиться неправильно. Одначе при проекції відсутній природний імпульс вихователя втрутитися і виправити хиби, а отже, обмежити дитину в чомусь. Замість утрутитися вихователь бере на себе роль діагноста. Він спостерігає за дитиною, турбується про неї та ставить діагноз. Часто доводиться спостерігати, що дитині, котра переважно тримається осібно від однолітків, персонал дитячого садка потурає і не змушує гратися в гурті. Більше того, за нею спостерігають і в дусі партнерського мислення діагностують її поведінку за критеріями для дорослих як депресивну.

Хочу ще раз пояснити, що тут відбувається, якщо дивитися з позицій психології: вихователь, спостерігаючи за специфічною поведінкою малюка, бачить не підпорядковану йому як педагогові дитину – він бачить себе самого. Бо саме в цьому полягає поняття проекції. Природна дистанція між дорослим і дитиною скасована, вихователь більше не здатний виконати своє безпосереднє завдання, бо сам перебуває нижче рівня дитини. Він мав би сприймати поведінку дитини як хворобливу, бо особа його рівня мала би поводитися інакше і була б здатна це усвідомлювати й виховувати дітей.

Логічним наслідком цього погляду, що виникає з проекції, є направлення до терапевта, котрий повинен боротися з «депресією» цієї дитини. У малих дітей, навіть дошкільнят, останніми роками стало ледь не модно діагностувати депресію. Особливо полюбляють цей діагноз у США, але й у Німеччині побільшало досліджень, де відхилення в дитячій поведінці зводяться великою мірою до депресивних психічних станів. Тут не місце для фахової дискусії. Однак наведений приклад із вихователем показує, які неправильні зворотні зв’язки виявляються, коли дорослий через суспільно зумовлені дефіцити потрапляє в проекцію і вже вбачає своє завдання не в педагогічній діяльності, а у встановленні медичних діагнозів.

Як дитячий психіатр я часто буваю у притулках і бачу, що фахівці там дедалі більше потрапляють у проекцію. Це стосується також і працівників управлінь у справах молоді, отож, цілої великої системи закладів допомоги неповнолітнім. Там я все частіше спостерігаю дивну річ: дітям та підліткам вірять на слово.

До чого я веду? Є діти й підлітки, котрі намагаються втекти з батьківського дому, бо там самі обмеження; вони намагаються потрапити в інтернат, бо сподіваються там на кращі житлові умови у вигляді «більшої суми кишенькових грошей, більшої свободи і менших вимог». Ці підлітки, аби потрапити до такого закладу, розказують, що вдома їх б’ють, не дають їсти або зачиняють. Це все можна перевірити. Однак працівники управління в справах молоді або персонал притулку, потрапивши в проекцію, зазвичай не перевіряють нічого, адже нібито «надаючи допомогу», несвідомо реалізовують своє бажання – щоб їх любили.

/>

Читайте так же:

Комментарии запрещены.